Про себе

  Моє портфоліо

Я щаслива людина, я щасливий учитель…

Все добре, мудре, світле від Учителя.

Б. Олійник

Професія вчителя завжди шанувалася народом, бо саме завдяки вчителю суспільство мало і поетів, і вчителів, і космонавтів...

Працю вчителя ні з чим не можна порівняти. Ткач уже через годину бачить плоди своїх турбот. Орач, сівач, хлібороб через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі. А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння. Адже найбільше щастя для вчителя – бачити у своїх учнях продовження себе.

Мабуть, немає сьогодні жодної людини, яку необхідно було б переконувати в тому, що вчителем може стати далеко не кожен.

Як стати педагогом-фахівцем? Одні дослідники стверджують, що для цього потрібен великий досвід: працюючи на робочому місці поруч з досвідченими вчителями набуваєш уміння працювати з учнями. Інші вважають, що потрібно мати педагогічний талант, адже за його наявності успіх у роботі забезпечено. “Вчителем потрібно народитися”, – вважають вони. Треті наголошують, що у педагогічній діяльності головне не талант, а майстерність, заснована на умінні, професіоналізмі, кваліфікації.

Професія вчителя, на мою думку, вимагає перш за все небайдужості у ставленні до життя, до учнів. Людям, які збираються стати педагогами, слід зважити, що однієї любові до дітей та професіоналізму мало, бо учнів потрібно не лише виховувати та вчити шкільній грамоті, але й вселяти в їх душі віру в майбутнє та небайдужість.

Візьми промінь світла
І спрямуй його туди,
Де панує темрява...

Візьми усмішку

І подаруй її тому,

Хто так її потребує.

Візьми доброту

І віддай її тому, хто сам

Не вміє віддавати.

Візьми віру
І віддай кожному,
Хто не має її.

Візьми любов
і неси її всьому світові – це моє життєве кредо.

Деякі можуть сказати: «Що має вчитель сьогодні? Низьку зарплату, купу неперевірених зошитів, безліч безсонних ночей та постійний головний біль?» На перший погляд саме так і здається, але чому ж тоді люди обирають професію, яка приносить їм зайві проблеми? Я вважаю, що насправді вчителі – дуже щасливі люди. Якщо не матеріально, то духовно, а це і є основною умовою для справжнього людського щастя. Гроші можна заробити, а от внутрішнього спокою і задоволення, на жаль, ніде не купиш, а щастя, як говорять, – не результат якихось сприятливих умов, а стан душі. Вчителі щасливі, бо бачать плоди своєї праці та вдячність учнів, бо відчувають себе потрібними і задовольняють основну потребу кожної людини – потребу у визнанні.

Мелодія починається з першої ноти, саме вона визначає її характер. Початкова школа – своєрідна перша нота шкільного життя.

Я -  вчитель початкових класів, і цим дуже пишаюся. Користуючись сучасними освітніми технологіями, надаю можливість кожній дитині розвинути власний інтелект, активізувати процеси пізнання навколишнього світу. Мої школярі навчаються в атмосфері взаємоповаги, любові, добра. Ми живемо однією великою родиною.
Виявляючи та розвиваючи творчий потенціал, створюю умови для самоактуалізації особистості, задоволення її духовних потреб. Шляхом переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє "Я", здійснюю соціальну адаптацію дитини, а головними чинниками цього стають навчання та виховання.

 Моє педагогічне кредо – це  розвиток дитини як неповторної індивідуальності, формування в неї творчого потенціалу, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності.

У народі кажуть, що письменник живе в своїх книжках, скульптор – у створених ним скульптурах, а вчитель у думках і справах своїх учнів. Тому у своїй роботі я намагаюся, щоб мої учні з почуттям вдячності згадували нашу школу.

Котрий рік навчаю дітей та щоразу навчаюся від них сама. Тому успіх своєї педагогічної праці вбачаю у постійному спілкуванні з дітьми, у взаємній любові вчителя та учня, у вмінні "запалити" дітей до роботи. На думку приходять рядки І.Я. Франка:

... Усяким людям всякі дари:

Одному ясний сильний ум,

Що не знаходить в світі пари;

Другому рій крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари,

Ще іншим руки золоті:

Що очі бачать, руки вдіють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

                          

Доля…Сказати мені їй «спасибі»?. Однозначно, так. Сказати «Спасибі» за щасливе та різнобічне життя, за цікаві хвилини, коли вдавалося пробудити в учнях найкращі почуття. «Спасибі» за той час, коли після довгих випробувань та важкої праці учень казав: «Ура, я впорався, у мене вийшло! – та отримував віру в себе. Саме в ці хвилини я тихенько кажу собі: «Не критикуй долю, не ображайся на людей, ти сама обрала цей шлях, радій та захоплюйся кожною миттю, люби дітей усім серцем, вір у них, пишайся ними, тому що покликання твоє – дарувати любов, віру та радість дітям».

Стосовно цього приходить на думку одна давня притча: в середні віки у французькому місті Шарті будували собор. Якось трьох робітників, які виконували однакову роботу – перевозили каміння, запитали:

- Слухайте, друзі, що ви робите?

Перший робітник похмуро глянув і роздратовано відповів: «Тобі що повилазило? Не бачиш – каміння тягаю на майданчик, хай йому ґрець!» Другий спокійно сказав: «Що я роблю? Заробляю на кусень хліба для своєї родини.» А третій розігнувся, витер спітніле чоло, усміхнувся і з гордістю сказав: «Я будую Шартський собор!» Ідей цієї притчі актуальна і нині: наша праця не лише нестерпний тягар чи засіб для матеріального забезпечення, а й найперше – джерело творчості і щастя.

 Я впевнена: я щаслива людина, я щасливий учитель!  А тільки у щасливого вчителя можуть бути щасливі учні.